Іван Норожнов: Люди, які хочуть літати, не можуть бути рабами

розміщено в: DroneRacing, Блог | 0

Історія музиканта з Донецька, який після служби в АТО опинився на Житомирщині, де за допомогою коптерів виховує майбутню українську еліту.

Фото з фесбук-сторінки Коптер Клубу Коростень

Я народився і виріс в Донецьку, до певного моменту жив там безвилазно. Після служби в армії пощастило потрапити до хорошої людини на роботу. По службі довелося багато їздити Україною. Тоді я побачив, що люди живуть дуже по-різному.

У мене незавершена музична освіта, перед війною я працював музикантом у різних ресторанах і озвучував фільми, в основному для російського ринку.

Чесно кажучи, я все життя чекав моменту, коли звичний устрій життя рухне, внутрішньо готувався до цього. І тут прийшла “російська весна”: алкаші міняли паспорти на калаші. Усі мої друзі раптово кудись щезли: хтось переховувався, дехто виїхав до Росії або Ізраїлю. Але натомість з’явились нові знайомі, котрі, як я, були готові щось робити. Тому я, не довго думаючи, взяв найнеобхідніше з одягу, гітару, попрощався з батьком і опинився на партизанській базі батальону “Донбас”.

Тоді я почав нове життя, знайшов нових друзів. Інколи це було весело: 42 людини тримали владу в чотирьох районах Донецької області. Ті райони і досі під контролем України.

Фото з особистої сторінки Івана Норожнова

Я людина не військова, хоча на війні мені було легко – добре вмію виконувати накази. Але я не люблю війну заради війни. Коли ситуація на фронті перейшла в затяжну стадію, я перестав бачити свою роль там і звільнився. Завдяки військовим побратимам опинився у Коростені, що на Житомирщині.

Варто сказати, що Коростень – мертве в плані розвитку та ініціатив місто. Люди це чудово розуміють, але без впливу ззовні нічого не можуть змінити. Місто програвало моєму рідному Донецьку за багатьма параметрами – починаючи від рівня зарплат і закінчуючи відсутністю місць для відпочинку та розваг. Було кілька поривів переїхати ще кудись, але щось постійно ставало на заваді. Тоді я вирішив: якщо це вже мій новий дім, хочу щоб він мені подобався.

Пробував себе в різних напрямках, намагався брати участь в політичному житті міста. Це додало досвіду, але я зрозумів, що політика – не для мене. Терпіти не можу підклимних ігор!

Ще у дитинстві я мріяв про таку штуку, яка літає і вміє зависати. Я не знав, існує таке чи ні, тож швидко забув про неї. Та нещодавно я зайшов до іграшкового супермаркету в Києві – хотів показати Еріку, хлопчику, родині якого допоміг евакуюватися з Попасної, які бувають величезні магазини іграшок. І там ми побачили квадрокоптери! Мені одразу захотілося купити. Це був неочікуваний порив, я зрозумів: це воно!

Фото з фейсбук-сторінки організації “Новий Донбас”

Одна з моїх життєвих директив – знайти спосіб підготувати наступне покоління. Я вважаю, що проблеми нашої країни закладені в людях старої формації. Ми усі несемо в собі Систему. Вона і є ми. Тому найбільше, що ми можемо зробити – закласти якісний фундамент для покоління, яке стане основою тієї України, про яку ми всі мріємо. Але для цього треба багато працювати.

Дрони – це новий тренд, який швидко набирає популярність, об’єднує навколо себе молодих, цікавих, здравомислячих людей зі свободою всередині. Люди, які хочуть літати, не можуть бути рабами.

Ідея створити коптер-клуб у Коростені почала втілюватися стрімко, хоч я і не докладав на початку особливих зусиль, аби щось організувати чи когось знайти. Перше заняття було з Еріком з Попасної. Далі почали долучатися його однокласники і діти моїх знайомих місцевих атовців.

Тут-таки згодився мій педагогічний та волонтерський досвід: перед цим, у 2015 році, я примав участь у якості волонтера ГО “Новий Донбас” у програмі відновлення шкіл в Луганській області. Тоді прийшло розуміння, що саме в дітях до 15 років закладений найбільший потенціал – вони вільні, Система ще не встигла їх зламати.

Увесь процес розвитку “Коптер Клубу Коростень” можна відстежити за постами нашої сторінки у Фейсбук. Робили все з нуля, на коліні. На перше заняття перетягнув стіл з кухні, збігав купив лампу, паяльник. Не було нічого, грошей теж. Довелось витратити усі свої заощадження. Подумав, що моя нова ідея – набагато важливіша, ніж будь-яка інша активність, і вклав усе, що мав, в обладнання для занять.

Із самого початку я поставив досить високу планку і оголосив, що ми працюємо не лише заради розваг. Наш клуб – не просто гурток авіамоделювання, він особливий: ті, хто пропускає заняття без попередження та серйозної причини чи не виконує домашнє завдання, повинні залишити наше товариство. Такий принцип сприяє серйозному сприйняттю дітьми того, що вони роблять, створює відчуття, що вони привілейовані. Щоб бути у клубі, треба докласти зусиль.

Звісно, ми всі дуркуємо час від часу, розважаємося, але на першому місці – серйозне сприйняття матеріалу. Тому хлопці бояться втратити місце. Наразі я впевнений в кожному з них.

Заняття у Коптер Клубі Коростень. Фото з фесбук-сторінки Клубу

Зараз у коптер-клубі займаються 10 хлопців. Серед них – діти з неповних сімей, діти атовців та переселенців з Криму та Донбасу. У кожного свої проблеми в житті, а загальньоосвітня школа рівняє їх всіх під одну гребінку. Тому ми з іще одним викладачем Олексієм, працюємо з кожною дитиною індивідуально, опираючись на їхні особливі риси характеру, здібності тощо. Ми намагаємося підібрати ключ до людини.

Завжди нагадую хлопцям, що ми команда, хочу, щоб вони взаємодіяли між собою, допомагали один одному і були толерантними. Під час занять у нас все чітко: частина літає, решта їх підтримує і асистує.

Ми не беремо грошей з дітей, тому поки не маємо можливості працювати з більшими групами. Коли у наш клуб почнуть проситися дорослі, подумаємо про розцінки.

Коли тільки починали, провели зріз знань серед дітей, і, судячи з результатів тестування, у них відсутні базові знання, які б мала дати школа. Тому у цікавій формі ми даємо їм уроки фізики, елементарної хімії тощо. Діти у нас отримують різні навички – починаючи від уміння відремонтувати розетку і закінчуючи розумінням принципів устрою держави.

Від початку хлопців поставили перед фактом: все, що поламалось, ви ремонтуєте самостійно. Тому намагаються бути акуратними та відповідальними.

До кінця навчання в школі члени Клубу, нехай без усіляких “корочок”, але отримають певну освіту, яка допоможе їм у житті. Це як з програмістами 20 років тому: у них не було дипломів, але вони були затребувані і могли спокійно заробити на життя. Приблизно ж такі ж зараз можливості для “дроноводів” – операторів безпілотників, спеціалістів по збірці. Ніша вільна. У нас поки що немає жодного навчального закладу, який би готував спеціалістів у цій сфері. Кожен з хлопців уже визначився, чим він буде займатися: військова сфера, спорт чи, скажімо, аерофотозйомка…

Батьки нас цілком підтримують, хоча і не всі з них чітко розуміють, чим саме ми тут займаємося. Але позитивні зміни, які відбуваються з їхніми дітьми, неможливо не помітити. Час від часу ми збираємо батьків, щоб вони були в курсі усього, що відбувається в Клубі.

Ми маємо амбіцію, щоб до нас на навчання приїжджали з інших міст. Тоді й імідж Коростеня покращиться. Мріємо одну з закинутих будівель у нашому місті перетворити на всеукраїнський центр для любителів дронів, проводити там навчання та тематичні події, організувати перегони.

Місцева влада не перешкоджає й розуміє, що наша справа хороша, нам навіть дозволили взимку тренуватися в одній з місцевих шкіл, а також виділили напівпідвальне приміщення для занять. До цього усі заняття відбувалися в одній з кімнат моєї орендованої квартири.

Дуже розраховуємо на підтримку українських іноваційних компаній, які працюють з промисловістю – тому що ми готуємо їм кадри, яких їм зараз не вистачає.

Революція начебто і дала певні результати, але знову все застрягає в коридорах чиновників. Ми хочемо зруйнувати цю систему. На прикладі дітей ми показуємо, що кожен може бути кращим і досягати висот.

Залишити відповідь