20-22 жовтня на Гаваях, США, відбудеться Чемпіонат світу з дронрейсінгу. Українська команда теж представлена і наші хлопці спробують поборотися за призові місця. Нижче ми збиратимемо інформації про хід змагань та пригоди українців.
Перші дні на Гаваях. Очікування та реальність:
Кваліфікація:
Перший день змагань:
Другий день:
Третій день:
Враження Віктора Дзензеля:
Побувавши на ERSA Euro Cup, було вже приблизне бачення майбутнього заходу. Азарт, хвилювання, раш, маса цікавих людей, море спілкування та веселощів, тільки все це на більш високому рівні, та ще й підсолоджене місцем проведення, не де-небудь, а на Гаваях !!! Загалом, я був в передчутті. Добре, що поїздка була спланована так, що у нас було кілька днів на адаптацію-акліматизацію і тренування. Частково завдяки цим кільком дням перед івентом, ми змогли хоч трохи подивитися місцевість, викупатися в теплому океані і вдихнути вільно перед змаганнями. У перший день вирішили подивитися на локацію. По приїзду побачили що споруда “олімпійського селища” тільки почалася і трохи поволонтерствовалі, встановлюючи намети і спілкуючись з організаторами. Локація просто епічно. Ті 100500 фотографій які всі вже бачили не передають всю красу того місця. Потрібно просто стати посеред тієї долини і подивитися навколо.
Перший івент – Aloha Cup, для тих, хто не в темі, це такий собі “останній шанс” кваліфікуватися на участь в чемпіонаті для тих хто не пройшов (або не проходив) кваліфікацію у себе в країні за допомогою локального Drone Nationals. Була побудована траса, без особливих елементів вичурності, проста і розлога. На даний етап зареєструвалася маса народу, природно, охочих поганяти з іменитими пілотами, яких бачили тільки на Ютубі. Але для мене було сюрпризом, що туди зареєструвалося багато народу, який вже кваліфікувалися. Зрозуміло навіщо – потренуватися, але, як мені здається, це не зовсім чесно, тому що вони мали можливість помацати місцевість-видимість, налаштування камер, коптера, розміри типових воріт, які згодом будуть використовуватися в гонках. Все це давало хоч і невелику, але перевагу для тих, хто вже кваліфікувався. Крім того, грубо кажучи, ці люди “відібрали” місця у тих, хто не пройшов жеребкування і не потрапив власне на Алоха Кап. Вельми дивний момент. Я не буду вдаватися в такі дисципліни як фрістайл і крила, тому що ніхто з наших не брав участі в них, але судячи з відгуків, в організації їх гонок все було дуже сумно. Як по трасі для крил, майданчикам для фрістайлу, так і по відсутності системи суддівства і правил, які придумували на ходу.
Далі – найсмачніше, особистий залік. Спочатку ніхто точно не знав, яким буде формат, а саме скільки тренувальних і скільки кваліфікаційних раундів буде у пілотів. Звичайна практика – 1-2 тренувальних і 3+ кваліфікаційних. З чуток, обіцялося 5-6 кваліфікаційних раундів, що в принципі добре, і дозволяє адекватно і об’єктивно оцінити, виявити топ, для подальших перегонів на вибування. На брифінгу стало відомо, що всіх учасників поділять на дві великі групи А і В по 70+ учасників (по факту, якщо я не помиляюся група А – 9 підгруп, близько 70 осіб і група В – 12 підгруп і під сотню учасників).
Було побудовано дві незалежні траси, велика і маленька. У перший день, група А літає три кваліфікаційні раунди на великий трасі а група В літає на маленькій трасі ті ж три раунди. На наступний день групи А і В міняються трасами і літають так само по три спроби. В цілому кожен пілот має 6 кваліфікаційних раундів по три на кожній з трас. Ніяких тренувань. В принципі нормальна система, не рахуючи того, що немає тренувань.
Окремо по трасах. Маленька траса – розмір майданчика 30х50, коротка, звивиста з перепадом висот, технічна. Велика – близько 1 га площею, може трохи більше, близько 800 м довжиною маршруту, з довжелезними прямими під 100 метрів. З фірмовим правим павер-лупом, відомим з Ібіци і незвичними для багатьох зворотними воротами знизу-вгору. Траса викликала змішані почуття, начебто цікава і вдала, збентежили лише довжелезні прямі. Ну ок, перше враження.
Почали літати. Після жеребкування я потрапив до першої групи, не дуже пощастило. Набагато краще потрапити в групу з великим номером і подивитися, як летять інші, яка картинка, як видно розмітку і саму трасу та інші деталі. І ось мій перший виліт на змаганнях!!! Юхууу, адреналін, нерви, тремтіння в руках. Після зльоту зрозумів що нічого не видно, ні розмітки ні воріт, якщо вони червоні і дуже далеко. Пару раз губився тому що не видно куди летіти.
Загалом, перше коло – ні-я-ке, два інших трохи швидше, на другому суддя завернув мене на павер-лупі, який я недостатньо правильно пройшов, (ще один елемент спірне, все проходили хто як) втрата кількох секунд, третій швидше, на фінішній прямій просіла батарея, впав в траву відразу після фінішних воріт. Ну … є спроба. Після прольоту декількох груп всі зійшлися на думці, що трасу потрібно летіти не по розмітці, а за орієнтирами типу “летиш на білі поки не бачиш червоні зліва”, “летиш в сторону наметів, а потім в перші червоні справа” і т.д.
Друга спроба була успішнішою. Вже знаючи як летіти і де можна розігнатися, прискорився, даючи на прямих повний газ, що не особливо допомогало, тому підтвердилася підозра, що наші сетапи не заточені під польоти на таких довгих прямих відрізках, ні мотори, ні батареї не витримують такого. В результаті два більш-менш хороших кола, після другого кола, по-дурному закрашися в ворота, але нічого, у мене ще 4 кваліфікаційні раунди, все ще попереду. Раптово з’ясовується, що група В на малій трасі зіткнулася з купою проблем, пов’язаних з відеосигналом і безпекою, і не буде літати там, а всі будуть кваліфікуватися тільки на великий трасі. Тобто у групи А є сьогоднішніх три спроби а завтра група В летітиме свої три спроби. Отже, 3-я спроба, зліт, перші ворота, я десь 3..4-й, бац! хтось зачепив мене ззаду, два кадри і я в траві. Усе? Так. 3-тя спроба, на яку було стільки надій, увінчалася, еммм … нічим коротше. Кваліфікаційний результат мав бути сумою часу трьох кращих кіл на малій трасі і трьох кращих кіл на великий, але потім це все перетворилося в суму трьох кіл тільки на великий трасі. Мало що можна було взяти з моїх всього 5-ти кваліфікаційних кіл. Обурення серед учасників наростало і організатори пообіцяли дати ще одну спробу на наступний день після прольоту групи В своїх спроб на великий трасі. Для них перший день кваліфікації пройшов взагалі даремно, ні залікового часу, ні особливих політух у них не було.
Другий день кваліфікації. Очікувано з самого ранку група В літала свої три кваліфікації. Група В, більш численна, літала довше і мляво в плані междполтіних проміжків, нарешті до вечора стало зрозуміло, що вони встигнуть відлітати лише свої три спроби і обіцяної четвертої ні в кого не буде. Що??? Усього три спроби??? Три кваліфікаційні раунди на чемпіонаті світу??? Я був здивований. Потім стало відомо, що у фінальних гонках братиме участь або 64 людини з простим вибуванням, тобто до першої ж поразки, або 32 з подвійним вибуванням, до двох поразок. В результаті було прийнято рішення на користь 32 з подвійним вибуванням. Наші шанси брати участь далі швиденько розтанули, тому що мій результат в групі був в районі 20-го місця, що при комбінуванні результатів обох груп дало б приблизно 40-е місце, що не в топ-32. Результати Жені і Колі трохи гірші і теж без шансів потрапити в список-32. Все, власне, відлітав 2 батареї і з однієї тільки пил здув, ось і всі мої польоти на чемпіонаті. Сказати, що прикро – нічого не сказати. Більше сотні пілотів відчували себе обдуреними.
День третій, фінальні гонки і командний залік. Реєстрація та брифінг на командну гонку (де ми планували брати участь як Team Ukraine) були заплановані на ранок, після чого відразу йшли гонки фіналу, а самі командні після них, ближче до вечора. Прийшовши з самого ранку, ми очікувано не побачили своїх імен в топ-32. Гаразд, щиро кажучи, потрапляння в топ-32 було б великим досягненням, дивлячись на загальний рівень пілотів, але трохи збентежило те, що ніде не було абсолютно ніякого рейтингу всіх інших пілотів нижче 32-го місця, а їх було близько сотні. Мене часто запитують “яке місце зайняв?” – “Вище середнього”, кажу я, бо й сам не знаю. Я зголосився бути капітаном команди і пішов на брифінг командної гонки. Яке ж було моє здивування, коли я почув, що списків команд, учасників і правил досі немає. Так ось, правила ми придумували усі разом в останній момент, але вони все одно нікого в повній мірі не задовольнили і це був просто фарс. Детальніше про командну гонку, заради якої ми туди і їхали як одна команда, далі …
Відеовраження Миколи Подакова:
Значить так, команда повинна складатися з 5 осіб (чому саме так – ніхто не знає). Що, якщо в команді менше учасників? – Не біда, беріть кого-небудь з вулиці або нехай летить хтось два рази. Що??? А як же командний дух, як же форма, прапор та інше? Гаразд… Часу на командну гонку мало, тому буде тільки 8 команд брати участь. Що??? А як зрозуміти, яким командам можна брати участь, а яким ні? – Не біда, беремо краще коло кожного пілота в кваліфікації, підсумовуємо по всім пілотам – у кого менше сума часу – той вище в рейтингу і більше шансів пройти в топ-8 команд. Гаразд… а що якщо пілот – запрошений “монстр” з найшвидшим часом кола?? Nа ще й летить двічі? Ну ви зрозуміли …. У нас тільки 4 пілота, тільки 3 мають кваліфікаційний час (хоч якийсь). В результаті було обіцяно чесно рейтингувати команди, і що дадуть знати пізніше.
Ми подивилися фінальні гонки, було досить цікаво і, об’єктивно, призові місця взяли ті, кому не соромно віддати трофеї. Відсів можна знайти на фейсбуці, і я викладав теж кілька разів. Хлопці літають добре, і було нехіле напруження. Багато сильних пілотів сходило через дурні помилки або через зіткнення один з одним. Гонки, коротше, і передбачити результат було складно.
Настав час Ч – оголошення списку команд, що братимуть участь у командній гонці, за результатами підрахунку по якомусь нікому невідомому алгоритму. У підсумку нас в списку немає. Опротестовувати і дізнаватися що-чому-як і т.д. вже нема коли і це б не дало ніякого результату, та й командна гонка стартує через 15 хвилин. Пролетіли ми повз командний залік як фанера над Гонолулу. Поверталися в готель трохи в пригніченому стані. Вже потім жартували, що замість того, щоб їхати на місце проведення гонок два дні поспіль і абсолютно нічого з цього не маючи і ні на що особливо не впливаючи, поїхали б в раунд-тріп по узбережжю острова або провалялися на Вайкікі Біч.
Якість організації мене вразила дуже. Крихти інформації на всіх етапах проведення, які потрібно випитувати особисто або шукати від сторонніх людей на якихось сторінках в соцмережах – ну куди це годиться? Чіткого таймінгу, лайв-результатів кваліфікацій, під час гонок немає. Так що там говорити, результатів не було навіть після проведення гонок, щоб хоч постфактум глянути, що відбувалося і звідки беруться цифри. Ходить така інфа, що вся система обліку часу працювала абияк, і часи кіл відновлювали по записах DWR або взагалі беручи зі стелі або апроксимуючи з попередніх спроб і положення зірок, місцями це все так і виглядало. Брало участь 37 країн, деякі пілоти взагалі насилу розуміли третину сказаного на брифінгах, а сказати не могли взагалі нічого. Ніяких покажчиків, таблиць, інформаційних дошок і інших елементарних орг. дрібниць немає. Поїсти можна було в двох трейлерах типу шаурмячних, і це на близько 300 осіб на локації. Якось все в негативі пішло …
Тепер про хороше! Місце проведення – просто вище всяких похвал. Епічна долина, прекрасна флора, красиве небо і океан в ста метрах. Як не намагалися організатори, все це вони не змогли зіпсувати :))). Я вам не скажу за всі Гаваї, але Оаху і Гонолулу вразили мене своєю неординарною красою і багатогранністю. Природа на цьому невеликому клаптику землі, загубленому в океані, різноманітна. Від струнких рідкісних пальм в столиці до непролазних джунглів в горах. Долинки і пляжі. Доглянуті парки та газони, які нам можуть лише снитися. Розвинена інфраструктура для розваг та відпочинку. І все це на тлі м’якого тропічного клімату. Веселка кожен день – ось вони Гаваї. Думаю, вся наша команда ловила себе на думці “не хочеться їхати звідси” і “коли-небудь я сюди повернуся”. Океан – багато не скажу, все одно не зможу описати всю його красу і привабливість. Ось як звичайне море – тільки раз в 50 крутіше. Колір, пісок, тепло, хвилі, пляжі… Ехххх, і це я ще не пірнав щоб подивитися його краси ближче. Однозначно, частка мене там залишилася назавжди.
P.S. Знаю точно, все, і організатори, і пілоти, і команди отримали по-максимуму все. Хто критику, хто досвід, хто просто естетичне задоволення. Трохи прикро, що при таких значних вкладеннях як з боку організаторів, так і з боку пілотів, багато з яких летіли туди за свої, кровні, все вийшло трохи криво і з присмаком розчарування. Але з іншого боку було весело, здорово і корисно для всієї нашої команди взяти участь в DW 2016, отримати десятки нових друзів, особисто познайомитися і поспілкуватися з цікавими людьми і дізнатися, як можна зробити краще, стати краще і до чого прагнути.
Залишити відповідь