Перший чемпіон України з дрон-рейсингу: “У моєму дитинстві навіть мріяти про польоти було неможливо”

Віктор Дзензель (в тусовці – Дзен), 36 років, переможець першого в Україні Чемпіонату з перегонів дронів. Народився на Полтавщині, працює інженером-електронщиком, виховує 9-річного сина.

Завжди хотів стати льотчиком. З моделізмом раніше не склалося: в моєму дитинстві навіть мріяти про подібні речі було неможливо. Усе тоді було страшним дефіцитом. Але я все одно цікавився усім, пов’язаним з літаками та пілотуванням. Задля розваги літав на різних симуляторах – починаючи від “ІЛ-2 Штурмовик”. Коли переїхав до Києва, отримав від одного свого колеги, який займався планеризмом, стару саморобну апаратуру. Тоді ж купив набір для збірки електропланера і склав його. Було це десь півтора роки тому. Я сам все налаштував – і воно одразу полетіло. Тут і час, проведений із симуляторами, виправдав себе.

Минулої весни я побачив ролик французів, які влаштували лісові перегони на коптерах в стилі “Зоряних воєн”, і подумав: “Блін, як круто!..”. Але ще було важко уявити, що незабаром все це стане частиною мого життя. Через деякий час натрапив на канал Юліана, і завдяки йому склав собі ZMR 250. Але літати на квадріку я ще не вмів. До того ж, FPV-системи в мене не було, тому довго вчився просто літати візуально – “задом до себе”. Врешті, через деякий час замовив FPV і окуляри. Після першого польоту в них мене взагалі торкнуло! З кінця літа і до зими я мучив “змрку”, літаючи щовихідних.

Літати – доволі незвичний експірієнс для людини. Мені цікава сама фізика процесу. Я трішки розбираюся в електроніці та програмуванні й досконально знаю, що відбувається під час польоту: як працюють регулятори, який коефіциент PIDів на що впливає… я навіть міг би писати алгоритми для польотного контролера, якби в цьому була потреба. Для мене польоти – це не лише купити квад подорожче, зарядити батарейку і потім хвалитися: “Як я круто розбив коптер!”. Для мене челендж – зрозуміти, розібратися…

Через те, що я переважно літаю сам, мені було важко оцінити свої сили в порівнянні з іншими пілотами. Коли я йшов на змагання, думав: “Я нічого не втрачу, якщо піду політаю, наберуся досвіду”.

Розумів, що останнім точно не буду. Я насправді не планував вигравати, я планував затусити.

Коли дружина повідомила моєму сину про те, що я виграв чемпіонат України, той лише сказав: “Ну тато і задрот!” 🙂

В принципі, в деякій мірі так і є: окрім самих польотів, багато часу витрачається на читання, перегляд роликів по темі…

У цьому році багато змагань, але пілотів не більшає. Може проблема в тому, що хтось прийшов подивився і подумав: “Ваааау! Круті хлопці, але я так не зможу”. А може, навпаки, хтось десь тренується собі тихенько і скоро “вистрелить”. Але поки на всю Україну маємо кілька десятків людей, які беруть участь у змаганнях, причому більшість потрапляє на них без серйозної підготовки, просто політавши кілька разів у дворі. Звичайно, найближчим часом ситуація зміниться, і стати учасником серйозних змагань стане набагато важче.

Зате радує той факт, що пілоти “кучкуються”. Вже є запорізька, одеська тусовки, в Києві одразу декілька: є оболонські політушки, “центрові” тощо. Дивно, що зі Львова поки що нічого не чутно, адже там багато айтішників!

З українських пілотів можу відмітити, звичайно, Братів (Максим і Микола Подакови – відомі в середовищі дронрейсерів пілоти із Запоріжжя – прим. NFF). Віталій Парандій подобається тим, що літає спокійно і технічно. Великого розуму не треба, щоб натиснути на газ і летіти швидко. В нашій же справі треба вміти розраховувати власні сили, можливо десь трішки притримати коней.

Коли ти летиш спокійно і чітко, в тебе завжди є запас на те, щоб в потрібний момент зробити ривок. Коли ж ти летиш “на всі гроші”, цього запасу нема. Ти летиш на межі власних можливостей і завжди можеш “перегоріти” та втратити контроль над ситуацією…

Женя Кухаренко ще прикольно літає. Теж достатньо грамотно підходить до питань як побудови коптерів, так і польотів. Ще й фрістайлить добре.

Я мало фрістайлю просто тому, що в мене не безмежний фінансовий ресурс, адже тут доводиться багато падати і ремонтуватися. Але відчуваю, що потрібно потихеньку підтягувати цей напрямок.

Я не фанат доводити матеріальну частину своїх квадів до ідеалу і не женуся за найбільш новими і потужними комплектуючими. Літаю на чому є і не скаржуся. В цьому частина кайфу, свого роду виклик. Якщо в мене, скажімо, пошкодилася верхня пластина, я швидко вдома вирізав з текстоліту, поставив і погнав далі літати!

Мене завжди питають “Як ти навчився, як ти тренувався?”. Блін, як? Береш просто і кожен день літаєш!

У нас є дві основні категорії пілотів поки що. Початківці: злетів і акуратненько та повільно полетів в один бік, розвернувся і так само плавненько-акуратненько в інший бік. Друга категорія “я дуже шарю”: різко підірвався, так само різко полетів кудись вгору, зробив 25 фліпів, полетів в інший бік, 25 фліпів… Ну що тут скажеш – ефектно, гарно, але це майже нічого не дає реально.

Що б я рекомендував усім робити – брати і літати над землею. На маленькій висоті, намагаючись не підніматися вище двох метрів. Уміння контролювати газ – одна з головних навичок.

Я собі жодних екстрапафосних цілей в житті не ставлю. В мене все само собою виходить. Наприклад, я не ставив собі за мету перемогти на чемпіонаті. Я просто роблю те, що подобається і поступово до всього доходжу. А, ні, є ціль! Квартиру хочу купити! 🙂

Творчі плани – скласти заряджений гоночний квад, добре налаштувати, облітати і поїхати з ним на Фінал кубку Європи, де чітко та спокійно пролетіти, щоб показати свій рівень.